Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Читати книгу - "Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст."

192
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 177 178 179 ... 181
Перейти на сторінку:
«зо всіми пожитками».

Вигирили мишачий рід до останку, лишилась одна мишка – княжна Яргордійка.

Хоч і визволив блазень від загибелі державу князя Самоволі, але дерев'яні калаталки на його високій баранячій шапці остались таки не позолочені.

Князь забув у превеликім своїм гаразді про те, що обіцяв блазневі, та й не дивниця: він журився тепер, яким би то чудом-дивом можна свою найгарнішу донечку Яргордійку відчарувати, щоби вже перестала ту мишачу оболонку носити.

Скликає князь різних знахарів, ворожбитів до себе, аж тісно стало у дворі. Цілими днями зливають «на олово» чари, тих чорних духів проганяють на ліси, на хащі, та все нічого не допомагає: Яргордійка не міняється ні на трохи, а далі є все тією ж самою сіренькою мишкою.

Сидить князь Самоволя на своїм престолі, споглядає на тих чарівників, знахарів, не бачить ніякої відради.

Прибігає блазень, затарахкотів своїми дерев'яними калаталками і заспівав:

Білоголовий лицар,

Як принесе княжні дар —

Рукавички з мишиної шкірки —

І на лапки Яргордійки

Застібне їх жемчугами,

Тоді буде гаразд з нами:

Щезне чарівнича пліва,

З княжої мишки стане діва.

Слухає князь, слухають бояри, дивуються.

– Що це значить?… Що він таке співає? – питають.

Може, блазень що й путнього вигадав, треба спробувати. І стали голосити по найвищому княжому повелінню на цілу державу, що коли знайдеться юний лицар, боярин, воєвода з білою головою, нехай зразу рушає на княжий двір і приносить зі собою з мишиної шкірки рукавички для княжни-мишки, то дістане пів княжої держави і в додатку ще щось більше.

Розтрубили цю вість по всіх усюдах, ждуть один, другий місяць – не з'являється лицар з такими прикметами. Біла голова ще нічого такого великого, але рукавичка з мишачої шкіри – то не будь-що… В цілій княжій державі жодної миші не знайдеш, так вигирили ратні і не ратні за княжі діла наділи.

Затрубили одного дня перед княжими вратами, затарабанили сторожі, з'явився навпослід і пожаданий лицар з білою головою, як найбіліша головка капусти.

Засів князь Самоволя на своїм золотім престолі. Поставали коло князя бояри, воєводи, всі дивляться на двері, ждуть на білого князя головача. Яргордійка-мишка на батькових колінах сидить, також жде.

Вступив білоголовий лицар до княжої палати. Коли ж поклонився третій раз нижче пояса, затарахкотів блазень своїми дерев'яними калаталками, зачепив ними білі лицарські патли, і сталося чудо: білі кучері злетіли на землю, а на лицаревій голові лишилося тільки руде кострубате волосся.

Яргордійка так дуже з того сміялася, мало на ній мишача шкіра не тріснула. Розгнівався князь Самоволя на лицаря за його нелицарську поведінку, велів самозваного білоголовача завести до перукаря, а той йому так гарненько тупою бритвою обголив голову, що пізніше і руде волосся не хотіло рости.

Заїхав і другий лицар з мишачими рукавичками.

Рукавички насправді були не з мишачої, а з лиликової шкіри, але він думав, що на княжому дворі того не пізнають. Коли третій раз поклонився лицар до землі перед престолом і не міг підвестись, бо був на диво повновидий, тоді вхопив блазень за кропило, змочив у воді – і хлюсь! – лицарю межи очі та й каже:

– Зіпріли, могучий білоголовий лицарю, вода вас прохолодить, зараз буде краще.

Не покращало, лише погіршало білоголовому гладкому лицареві: дивляться всі, а йому по вилицях, по чолі, по носі, по бороді спливають білі басмани і капають на світлі тисові помости; і жупан повапнений, і сорочка повапнена, все довкола нього повапнене. Придивляються ближче: ані одного волоска на голові нема білого, лише чорне як сажа волосся. Пожди, любчику, за це заплатиш ти. І дійсно, дорого заплатив він: князь велів його завести до цирульника, а сей обритвив йому голову так чистенько, що пізніше тільки над вухом виднівся малесенький кусничок волосся.

Побоялися другі пробувати щастя на дворі князя Самоволі. Без справжньої білої голови і справжніх мишачих рукавичок ніхто не відважився приходити. Довго тепер ждали на третього, дуже довго. Одного разу загостив зі сходу не лицар і не мудрець, лише багатий купець. Приніс він до княжої палати кілька мішків з самими рукавичками.

– Купуй, князю, рукавички всім боярам, щоб на весілля нашої княгині Яргордійки не розносили короваю голими руками, – говорив блазень і потрясав високою кучмою.

Самоволя-князь не зважав в тій хвилі на блазневу пустословність, лише спитав сторонського купця, чи не має випадком рукавичок з мишачої шкіри.

– Миші тепер не будь-що, – говорив купець. – Я був далеко по світі та тільки в одного боярина трапилося мені знайти мишачу родину; звідти я придбав для себе одну пару мишачих рукавичок.

Витягнув сторонський купець пару маленьких рукавичок. Блазень, як побачив ті рукавички, затарахкотів дерев'яними калаталками на високій баранячій кучмі і почав співати:

От білоглавий лицар,

Що приносить княжні дар.

Рукавички з мишої шкірки,

І на лапки Яргордійки

Застебне їх шпіночками,

Тепер уже гаразд із нами:

Щезне чарівнича пліва.

З княжої мишки буде діва.

Потряс блазень баранячою кучмою так сильно, що зачепив калаталками за ту верету, якою купець замотав собі голову. Стягнув верету, а на голові купця волосся, мов льон, буйні білі кучері вкрили його спину.

Яргордійка-мишка, як це побачила, принишкла на батькових колінах, прижмурила мишачі оченята. Всі помітили, що їй це дуже сподобалось, лише не знали що – рукавички чи білоголовий купець.

– То правдивий лицар-пан, що приносить щастя нам, – говорив блазень і тарахкотів калаталками.

Князь Самоволя розгнівався дуже за таку блазневу балаканину, аж не знав, що коло нього діється. Він забув в тій шаленій люті за княже достоїнство і вдарив блазня міцно по обличчі.

Блазень схопився руками за щоку, тряс баранячою кучмою, тарахкотів з досадою калаталками і верещав:

– Купуй, князю, купуй нині, бо се жених для княгині.

– Нагайку добру на тебе куплю, – відповів князь грізно, а далі питав купця: – Що хочеш за рукавички?

– Ті рукавички – моє найбільше щастя на землі, – каже купець. – Я їх на продаж не маю і не продам за ніякі скарби світу. Одначе я можу ті рукавички проміняти за одну річ: за одну мисочку моєї улюбленої страви.

– Яка ж то має бути страва? – питав князь.

«То ймовірно вуджена солонина або крупи гречані», – подумала мишка Яргордійка.

– Може, пироги зі сметаною або голубці з перевареною сім'яною олією? – питав блазень.

– Ні, братчику, ні, – перечив купець. – Моя улюблена страва –

1 ... 177 178 179 ... 181
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.» жанру - Сучасна проза 📚📝🏙️:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст."